Блохін: Ти отримував тисячу доларів щомісяця.

Сьогодні Олег Блохін святкує свій 72-й день народження. Він зробив історичний внесок, ставши першим українцем, який отримав титул найкращого футболіста Європи.

Пропонуємо вам матеріал Максима Розенка про видатного українського футболіста.

З Олегом Блохіним я познайомився у 2006 році в місті-курорті Белеку в Туреччині. Збірна України проводила там втягуючий збір перед чемпіонатом світу в Німеччині, а ми з колегою-фотографом прилетіли й оселилися в тому ж 5-зірковому готелі, щоб висвітлювати цю підготовку.

Після цього ми зустрілися з батьком Блохіна, Володимиром Івановичем. Незабаром його сину святкуватимуть 55-річчя, і нам терміново потрібні були дитячі та юнацькі знімки цього видатного футболіста та тренера. 85-річний Володимир Іванович запросив нас до свого дому і приніс фотографії прямо до автомобіля. Ми розпочали нашу роботу.

Невдовзі після цього автор цих слів взяв інтерв'ю у матері Блохіна, Катерини Захарівни. Зателефонувавши їй на домашній телефон, він почув від 90-річної (!) жінки кілька захопливих історій про свого сина.

Далі було ще кілька зустрічей з Олегом Володимировичем. Квінтесенцію сказаного мені Блохіним і наводжу в цьому матеріалі.

Пане Олеже, яку саме вправу Лобановського ви вважали найменш приємною під час своєї кар'єри гравця?

Експеримент з участю американських астронавтів. Нам потрібно було стрибати через перешкоду, тримаючи в руках гирю.

Чи використовували обтяжувачі на щиколотках?

(Сміючись) О, ні, ми їх утримували в руках. Там було ще кілька вправ, після яких ми просто валилися - 5 по 300, плюс ще кілька тестів.

Чи мала команда ідеологічну основу? У часи Радянського Союзу на підприємствах проводили ідеологічну пропаганду серед працівників...

-- Було, як і всюди. З мене два рази знімали звання заслуженого майстра спорту. Правда, обидва рази потім повертали. Знімали за те, що не забивав м'ячі за збірну. Приїжджало керівництво, тренери розповідали про свої проблеми. Мовляв, Блохін перестав забивати. Керівництво приймало рішення: зняти звання "заслуженого". Пам'ятаю, як це трапилося в 1978 році. Тоді три місяці не забивав - при тому, що збірна раз на місяць грала.

Гравці Динамо з 70-80-х років стверджували, що традиція "дідівщини" в команді розпочалася з Блохіна. Чи справді вони мали схильність "наставляти" молодих?

Чомусь всі намагаються звалити на мене роль мішені для собак. А що таке дідівщина? У команді завжди були більш досвідчені гравці, і завжди була молодь. Я теж колись носив м'ячі та форму. Тож мені абсолютно незрозуміло, про яку дідівщину йдеться.

Володимир Безсонов одного разу зауважив, що випив горілки більше, ніж журналісти з'їли борщу. Чи можна сказати, що в цьому аспекті він був безсумнівним лідером у "Динамо"?

-- (Сміється) Нехай Володя сам на це питання відповідає.

Ви досягли звання майора МВС у Динамо. Чи пригадуєте, коли востаннє носили військову форму?

-- Коли майора отримав, тоді й одягав - років 35 тому. Потім, коли переходив з Динамо в австрійський Форвертс, намучився з цим офіцерським званням. Мені довго не давали "добро" на від'їзд. Говорили, як може радянський офіцер виїхати на заробітки до Західної Європи. Ледве-ледве відправили в запас.

Екс-захисник збірної СРСР Вагіз Хідіятуллін, отримуючи зарплату в 30 тисяч доларів на місяць від клубу Тулуза, у своєму першому сезоні змушений був віддавати 29 тисяч до посольства СРСР у Франції, оскільки радянським футболістам заборонялося отримувати більше, ніж посол. Коли ви відправилися до австрійського Форвертсу, чи уникнули ви цієї неприємної ситуації?

Хідіятуллін вирушив до Європи вже після мого від’їзду. Я, якщо не помиляюся, був другим радянським футболістом, що виїхав за кордон, слідом за нападником Зеніта Анатолієм Зінченком. Однак Зінченко поїхав до австрійського Рапіду в рамках комуністичного обміну досвідом. У клубі Форвертс мені платили тисячу доларів на місяць. З цієї суми я сплачував три відсотки як партійний внесок, адже був комуністом. Тим часом посол отримував близько 1200 доларів на місяць, тому мені не доводилося ділитися своєю зарплатою.

Існувала думка, що в команді Динамо під керівництвом Лобановського один рік для футболістів еквівалентний трьом, настільки інтенсивними були тренування, які він організовував. Як вам вдалося провести більше 15 сезонів у Києві?

Отже, запас міцності виявився достатнім. Я, певною мірою, був унікальною особистістю. Багато чого мені далося від природи. Можливо, це наслідок генетики. Моя мама працювала завідувачкою методичного кабінету в Київській національній академії будівництва та архітектури до 92 років, віддано служивши там понад півстоліття. Раніше вона займалася легкою атлетикою й була ведучою спортсменкою збірної СРСР напередодні Олімпійських ігор у Гельсінкі 1952 року. Вона мала всі шанси поїхати до Фінляндії, але плани змінилися через моє народження.