"Золотий м'яч" - це яскраве підтвердження успіхів. Чому Довбик вважається найвидатнішим українським форвардом останніх років?

Нападника італійської Роми та національної збірної України Артема Довбика висунули на одну з найвідоміших індивідуальних нагород у футболі. Таким чином, Довбик став першим українським футболістом з 2006 року, чий талант та досягнення привернули увагу організаторів цього престижного призу.

Давайте подивимося на ситуацію реально: шанси Довбика обійти конкурентів у боротьбі за "ЗМ" виглядають досить обмеженими. Проте інформаційний привід, пов'язаний з колишнім гравцем Дніпра-1, настільки значущий, що вартий детального аналізу з усіх можливих аспектів цієї позитивної події. Які чинники сприяли успіху цього нападника, і чому українські фанати можуть сподіватися на появу "нових Довбиків" у найближчому майбутньому?

Останнім українським футболістом, який отримував номінацію на "Золотий м'яч", був Андрій Шевченко. Після того, як цей видатний вихованець Валерія Лобановського завершив свою кар'єру, український футбол відчув помітний дефіцит кваліфікованих форвардів. Це підтверджують статистичні дані найкращих бомбардирів національної збірної. Якщо не враховувати самого Шевченка та його колегу, який також відзначився в його славний період і сьогодні очолює команду, в топ-десятці залишилися лише троє нападників.

Серед них і Довбик, якій чільну 10 якраз замикає. І якраз із 10 голами. У 31 матчі. Показник, м'яко кажучи, не гросмейстерський, проте однаково кращий ща 16 забитих у 53 матчах у Романа Яремчука, й тим паче -- 11 голів у 58 іграх в Євгена Селезньова. Не кажучи вже про показники свого часу не менш "розкручених" і талановитих персонажів типу Артема Мілевського, який у 50 матчах провів іще менш переконливі 8 м'ячів.

"За один рік -- із гравця Дніпра-1 до претендента на "Золотий м'яч". Історія Артема Довбика саме така, й сьогодні 27-річний нападник дійсно може насолоджуватися більш ніж переконливим становищем у світі футболу. Втім, насправді за такими результатами стоїть кропітка праця до сьомого поту. Останній підхід здатні опанувати далеко не всі українські футболісти, й свого часу це стосувалося виконавців навіть із значно більш відчутною обдарованістю, ніж у Довбика.

Не слід ігнорувати той факт, що кар'єра українського гренадера не завжди була гладкою. Він встиг пограти навіть у молдавському чемпіонаті, а в данському першості не одразу продемонстрував свій талант. Довгий час його сприймали як "ще одного Бесєдіна" у фанатських колах. Проте йому вдалося не лише подолати всі перешкоди, а й стати прикладом для наслідування, на якого нині орієнтуються та намагаються бути схожими.

Навіть зважаючи на відносний дефіцит висококласних і бодай потенційно сильних центрфорвардів, наразі в українському футболі теж є хлопці, які за рік-два можуть сподіватися на такий же карколомний стрибок у кар'єрі, як і Довбик. У першу чергу, одразу згадується нападник Динамо Владислав Ванат. Однак основний футболіст "біло-синіх" -- фігура вже доволі відома та в західноєвропейських ЗМІ відносно популярна. Ми ж звернемося до менш очевидних "кандидатів".

Окрім Ваната, у найближчому майбутньому "новим Довбиком" можуть стати ще двоє гравців. Перший з них — Матвій Пономаренко, одноклубник найкращого бомбардира Динамо минулого сезону. Він є четвертим наймолодшим футболістом в історії "біло-синіх" в УПЛ і наразі вважається найперспективнішим виконавцем на своїй позиції в Україні. Пономаренко виділяється не лише своїми габаритами — 188 см з вагою 89 кг — а й вражаючою результативністю. У свої 18 років він вже відзначився 19 голами у складі юнацьких та молодіжних збірних України, а також забив гол за свою першу команду. Тепер йому потрібно подолати бар'єр юнацького футболу та досягти успіху на професійному рівні. У зв'язку з приходом Едуардо Герреро, ймовірність того, що Пономаренко опиниться в іншій команді, навіть не обов'язково в УПЛ, в оренду на цей сезон, значно зросла.